статті
Катя Бабкіна: «Я вирішила не народжувати в Україні, тому що мені хотілося бути в безпеці»
Письменниця, амбасадорка кампанії «Разом — за безпечні пологи!», авторка блогу «Людина з дитиною» Катерина Бабкіна свою донечку народила у віденському пологовому будинку. Катерина розглядала різні країни для пологів, перш ніж зупинитися на Австрії: США, Кіпр, Німеччину, Францію, але не Україну. Чому? Розгорнуту відповідь на це запитання ми отримали спеціально для кампанії «Разом — за безпечні пологи!» від самої Катерини.
«Я вирішила не народжувати в Україні, тому що мені хотілося бути в безпеці в широкому розумінні цього слова: у діапазоні від відсутності обговорення чи засудження мого віку, життя, статусу та уникнення звернення «мамаша» і до негайної адекватної медичної допомоги у випадку будь-якого форс-мажору, щоби не треба було посеред пологів через знайомих вишукувати лікаря, який точно розуміє, що відбувається, з’ясовувати, через кого до нього потрапити і як отримати об’єктивну інформацію, та перейматись, кому і скільки занести.
Сподобалося, як сказала одна подруга про Австрію: «Тут тебе в разі чого спершу рятують, а уже потім присилають рахунок». Це мені підходить. І ще мені дуже підходить, що це офіційний рахунок. Я вирішила не народжувати в Україні, щоби уникнути акушерського насилля. Щоби з мене не видавлювали й не витягали дитину, щоби мене не стимулювали без потреби, щоби мені взагалі говорили й пояснювали, що відбувається та чому. Щоби мене не відмовляли робити анестезію, бо «без болю — то не пологи».
«Я вирішила не народжувати в Україні, тому що мені хотілося бути в безпеці в широкому розумінні цього слова: у діапазоні від відсутності обговорення чи засудження мого віку, життя, статусу та уникнення звернення «мамаша» і до негайної адекватної медичної допомоги у випадку будь-якого форс-мажору, щоби не треба було посеред пологів через знайомих вишукувати лікаря, який точно розуміє, що відбувається, з’ясовувати, через кого до нього потрапити і як отримати об’єктивну інформацію, та перейматись, кому і скільки занести.
Сподобалося, як сказала одна подруга про Австрію: «Тут тебе в разі чого спершу рятують, а уже потім присилають рахунок». Це мені підходить. І ще мені дуже підходить, що це офіційний рахунок. Я вирішила не народжувати в Україні, щоби уникнути акушерського насилля. Щоби з мене не видавлювали й не витягали дитину, щоби мене не стимулювали без потреби, щоби мені взагалі говорили й пояснювали, що відбувається та чому. Щоби мене не відмовляли робити анестезію, бо «без болю — то не пологи».
Катерина Бабкіна, фото - фейбук-сторінка авторки
Я вирішила не народжувати в Україні, тому що тут був пік коронавірусу і ніхто не носив маски й не дотримувався дистанції, люди волали «відкрийте нам ресторани», зате на пологи не можна було прийти з чоловіком чи мамою, а у випадку позитивного ковід-тесту народжувати треба було не зі своїм лікарем, а з випадковим фахівцем однієї з двох «ковідних» пологових.
Я вирішила не народжувати в Україні, тому що навіть в дорогих клінік є список з багатьох пунктів про те, що потрібно взяти з собою до пологового, а в абсолютно нерозкішному госпіталі, де я народжувала, треба просто з’явитися, лише з паспортом, а все інше для тебе вже готове в палаті.
Я вирішила не народжувати в Україні, тому що, на жаль, не з розповідей знаю, як працює в Україні кругова порука лікарів, коли узагальнені дані аналізу крові чи смішні помилки типу «кому не там поставили» коштували життя; коли тягнули з екстреним кесаревим розтином до передачі зміни; коли не фіксували, що пробили навколоплідний міхур й забували про це, а дитина народжувалася з порушеннями — і хоча помилки були дріб’язкові і їх було легко уникнути, але зламали чиєсь життя назавжди, а крайніх та винних немає — значить, немає особливого стимулу не помилятися так знову.
Я вирішила не народжувати в Україні, щоб за дві години до пологів не бігати з поверху на поверх з документами й аналізами, а просто прийти, переодягтися в нічну сорочку в палаті і чекати, поки прийдуть фахівці з обладнанням чи документами та все зроблять, підпишуть, візьмуть та поміряють.
Я вирішила не народжувати в Україні, аби мені з медичними показниками на кесарів розтин не пропонували «спочатку попробувати, а далі — як піде», бо це кричущий ризик для дитини. Ви знали, що в Україні плановий кесарів розтин коштує на 1000$ дорожче, ніж природні пологи? А в Австрії навмисне вирівняна ціна, щоб жінки з економічних міркувань не ризикували своїм здоров’ям.
Я вирішила не народжувати в Україні, щоб ніхто не засуджував і не звинувачував мене за те, що я чогось не знаю, не вмію, не так роблю: я ж бо народжую вперше, і взагалі-то нормально, що цей процес мені незнайомий і невідомий. Щоби медсестри та санітарки перед тим, як допомогти, не чекали на шоколадку і сто гривень в кишеню. Щоби не радили якоїсь єресі з народної медицини чи магії в догляді за немовлятком.
Щоби лікарі ставилися до мене як до людини, як до особистості, яка переживає складний і натхненний момент, а не як до шматка м’яса, якому треба якнайшвидше зарадити, чи як до «баби», якій «належить народжувати — значить народить, чого тут з нею панькатися?».
Я вирішила не народжувати в Україні, щоб мені не призначали недоказових ліків та процедур. Вирішила не народжувати в Україні, щоби дитина була одразу як слід обстежена і доглянута, а мене не «качали» на гроші, вигадуючи необхідні дослідження чи аналізи. Щоби було зрозуміло, якого протоколу подій дотримуються і чому.
Я вирішила не народжувати в Україні, тому що навіть в дорогих клінік є список з багатьох пунктів про те, що потрібно взяти з собою до пологового, а в абсолютно нерозкішному госпіталі, де я народжувала, треба просто з’явитися, лише з паспортом, а все інше для тебе вже готове в палаті.
Я вирішила не народжувати в Україні, тому що, на жаль, не з розповідей знаю, як працює в Україні кругова порука лікарів, коли узагальнені дані аналізу крові чи смішні помилки типу «кому не там поставили» коштували життя; коли тягнули з екстреним кесаревим розтином до передачі зміни; коли не фіксували, що пробили навколоплідний міхур й забували про це, а дитина народжувалася з порушеннями — і хоча помилки були дріб’язкові і їх було легко уникнути, але зламали чиєсь життя назавжди, а крайніх та винних немає — значить, немає особливого стимулу не помилятися так знову.
Я вирішила не народжувати в Україні, щоб за дві години до пологів не бігати з поверху на поверх з документами й аналізами, а просто прийти, переодягтися в нічну сорочку в палаті і чекати, поки прийдуть фахівці з обладнанням чи документами та все зроблять, підпишуть, візьмуть та поміряють.
Я вирішила не народжувати в Україні, аби мені з медичними показниками на кесарів розтин не пропонували «спочатку попробувати, а далі — як піде», бо це кричущий ризик для дитини. Ви знали, що в Україні плановий кесарів розтин коштує на 1000$ дорожче, ніж природні пологи? А в Австрії навмисне вирівняна ціна, щоб жінки з економічних міркувань не ризикували своїм здоров’ям.
Я вирішила не народжувати в Україні, щоб ніхто не засуджував і не звинувачував мене за те, що я чогось не знаю, не вмію, не так роблю: я ж бо народжую вперше, і взагалі-то нормально, що цей процес мені незнайомий і невідомий. Щоби медсестри та санітарки перед тим, як допомогти, не чекали на шоколадку і сто гривень в кишеню. Щоби не радили якоїсь єресі з народної медицини чи магії в догляді за немовлятком.
Щоби лікарі ставилися до мене як до людини, як до особистості, яка переживає складний і натхненний момент, а не як до шматка м’яса, якому треба якнайшвидше зарадити, чи як до «баби», якій «належить народжувати — значить народить, чого тут з нею панькатися?».
Я вирішила не народжувати в Україні, щоб мені не призначали недоказових ліків та процедур. Вирішила не народжувати в Україні, щоби дитина була одразу як слід обстежена і доглянута, а мене не «качали» на гроші, вигадуючи необхідні дослідження чи аналізи. Щоби було зрозуміло, якого протоколу подій дотримуються і чому.
Фото - фейсбук-сторінка авторки
Всі кажуть, що це через моє громадянство, але річ у тім, що в Австрії нема права землі, моя донька — українка. І спогади про пологи та перші 7 днів у госпіталі в мене, як про відпочинок у хорошому готелі. Це світлі, радісні, трепетні спогади. Вони лише такі, нічим не затьмарені. Жодною миттю хамства, небезпеки чи незручності. От через це я вирішила не народжувати в Україні.
Важливо знати, що жінка має право на все те, що я перелічила вище, і це нормально, а не «понти». Народжувати в Україні мене б переконали значні суспільні та системні зміни в галузі охорони здоров’я, до яких нам ще, на жаль, дуже далеко».
Авторка: Катерина Бабкіна
Важливо знати, що жінка має право на все те, що я перелічила вище, і це нормально, а не «понти». Народжувати в Україні мене б переконали значні суспільні та системні зміни в галузі охорони здоров’я, до яких нам ще, на жаль, дуже далеко».
Авторка: Катерина Бабкіна
Поділитись у Facebook: