статті
Наталя Скрипченко: «Попри вибухи, ми намагалися працювати у звичному режимі»
Інститут педіатрії, акушерства і гінекології НАМН України (ІПАГ) є головною науково-дослідною установою у галузі охорони здоров'я матері та дитини. До повномасштабного вторгнення Росії в Україну в стінах Інституту науков(и)ці досліджували проблеми збереження здоров’я дітей та жінок, а висококваліфіковані лікарі/-ки надавали медичну допомогу, а також консультували вагітних і приймали пологи.
З 24 лютого ІПАГ був змушений пристосовуватися до війни: організувати безпечний простір для народження дітей, забезпечити всіх їжею, спальними місцями, необхідними ліками.
Завідувачка відділення впровадження та вивчення ефективності сучасних медичних технологій в акушерстві та перинатології Наталя Скрипченко згадує, як у перші тижні війни у відділеннях панувала тиша, бо більшість пацієнток і вагітних жінок виїхали за кордон. Але також пригадує, що безмежно раділи кожній народженій дитині у такі складні часи.
Як медперсонал ІПАГу жив під час активних бойових дій у Києві та області, а також як повертається до звичного ритму роботи, розповіла для кампанії «Разом — за безпечні пологи!» лікарка Наталя Скрипченко.
З 24 лютого ІПАГ був змушений пристосовуватися до війни: організувати безпечний простір для народження дітей, забезпечити всіх їжею, спальними місцями, необхідними ліками.
Завідувачка відділення впровадження та вивчення ефективності сучасних медичних технологій в акушерстві та перинатології Наталя Скрипченко згадує, як у перші тижні війни у відділеннях панувала тиша, бо більшість пацієнток і вагітних жінок виїхали за кордон. Але також пригадує, що безмежно раділи кожній народженій дитині у такі складні часи.
Як медперсонал ІПАГу жив під час активних бойових дій у Києві та області, а також як повертається до звичного ритму роботи, розповіла для кампанії «Разом — за безпечні пологи!» лікарка Наталя Скрипченко.
Що змінилося у вашій роботі з початком повномасштабної агресії?
З 24 лютого наша робота дуже змінилася. Багато вагітних жінок, які стояли на обліку у нас, протягом лічених днів виїхали з України у невідомість. Але ми продовжували працювати у своєму відділенні, хоча спочатку відчували певну розгубленість. Втім, ми швидко зорієнтувалися у нових умовах виживання. У підвальному приміщенні ІПАГу ми обладнали операційну та пологову залу і чекали, що буде далі. Перші тижні були дуже складними. Попри вибухи, ми намагалися працювати у звичному режимі.
Як вдалося обладнати укриття, з якими труднощами зіштовхнулися?
Відзначу дуже велику роль волонтерів/-ок, особливо під час перших тижнів війни. Було дуже складно забезпечити комфортне і найголовніше — безпечне приміщення для породіль. У підвалі не була підведена електроенергія і, відповідно, не було потрібного освітлення. Волонтер(к)и привезли ліжка, матраци, ковдри, якими ми обладнали цей підвал. Допомогли прибрати та обробити підвал протигрибковими й антибактеріальними засобами, щоб там можна було працювати.
Так сталось, що в кухні ІПАГу не було ні води, ні їжі. Але волонтер(к)и швидко все організували. Вони нам встановили навіть очищувач для води, якого не було на кухні в мирний час. І зараз у нас стоїть дуже гарний фільтр для води. Ми забезпечуємо весь Інститут чистою питною водою та використовуємо її для харчування.
Також під час активних бойових дій керівники дитячого та акушерського корпусів взяли на себе весь тягар забезпечення жінок. Адже перші два тижні з початку повномасштабної агресії в нас не лише вагітні жінки жили, але і їхні діти, чоловіки, родичі.
З 24 лютого наша робота дуже змінилася. Багато вагітних жінок, які стояли на обліку у нас, протягом лічених днів виїхали з України у невідомість. Але ми продовжували працювати у своєму відділенні, хоча спочатку відчували певну розгубленість. Втім, ми швидко зорієнтувалися у нових умовах виживання. У підвальному приміщенні ІПАГу ми обладнали операційну та пологову залу і чекали, що буде далі. Перші тижні були дуже складними. Попри вибухи, ми намагалися працювати у звичному режимі.
Як вдалося обладнати укриття, з якими труднощами зіштовхнулися?
Відзначу дуже велику роль волонтерів/-ок, особливо під час перших тижнів війни. Було дуже складно забезпечити комфортне і найголовніше — безпечне приміщення для породіль. У підвалі не була підведена електроенергія і, відповідно, не було потрібного освітлення. Волонтер(к)и привезли ліжка, матраци, ковдри, якими ми обладнали цей підвал. Допомогли прибрати та обробити підвал протигрибковими й антибактеріальними засобами, щоб там можна було працювати.
Так сталось, що в кухні ІПАГу не було ні води, ні їжі. Але волонтер(к)и швидко все організували. Вони нам встановили навіть очищувач для води, якого не було на кухні в мирний час. І зараз у нас стоїть дуже гарний фільтр для води. Ми забезпечуємо весь Інститут чистою питною водою та використовуємо її для харчування.
Також під час активних бойових дій керівники дитячого та акушерського корпусів взяли на себе весь тягар забезпечення жінок. Адже перші два тижні з початку повномасштабної агресії в нас не лише вагітні жінки жили, але і їхні діти, чоловіки, родичі.
Наскільки часто доводилося спускатися в укриття для приймання пологів?
Спочатку, під час повітряних тривог (а їх було дуже багато), ми відразу переходили до підвального приміщення. Якщо жінки перебували в стані пологів, вони там і народжували. Коли тривог не було, ми приймали пологи безпосередньо у пологових залах.
А який панував настрій, особливо серед породіль?
Ми всі були в стресовій ситуації. Але перші пологи в укритті пройшли спокійно, майже без ускладнень. Цікаво, що орієнтовно упродовж 130-ти днів від початку війни у нас практично не було передчасних пологів. ІПАГ — це пологовий будинок і науково-дослідна установа. Тож ми плануємо надалі вивчати перебіг пологів під час війни. Наразі збираємо матеріали.
Крім того, у нас жінки почували себе захищеними, бо поряд з ними були і лікарі/-ки, і їхня родина. Ми всіляко підтримували партнерські пологи. Через це, думаю, у нас переважно не було складних ситуацій під час народження дитини. Також скажу, що така підтримка покращила стосунки між породіллями та персоналом. Ніхто не був готовий до війни, але ніхто й не знав, що Україна так згуртується.
Нещодавно до мене прийшла жінка, яка у нас народжувала два роки тому. Вона була в евакуації, а тепер повернулася, і поділилася враженнями. Казала, що кращої країни, ніж наша — немає. І в плані медичної допомоги, і в плані людяності. Можливо, треба було поїхати надовго і далеко, щоб це відчути. Багато жінок, що повернулися з-за кордону, ділилися враженнями, що такого ставлення медпрацівників/-ць, як у нас, вони не зустріли. Ні в Італії, ні в Австрії, ні в Німеччині.
Спочатку, під час повітряних тривог (а їх було дуже багато), ми відразу переходили до підвального приміщення. Якщо жінки перебували в стані пологів, вони там і народжували. Коли тривог не було, ми приймали пологи безпосередньо у пологових залах.
А який панував настрій, особливо серед породіль?
Ми всі були в стресовій ситуації. Але перші пологи в укритті пройшли спокійно, майже без ускладнень. Цікаво, що орієнтовно упродовж 130-ти днів від початку війни у нас практично не було передчасних пологів. ІПАГ — це пологовий будинок і науково-дослідна установа. Тож ми плануємо надалі вивчати перебіг пологів під час війни. Наразі збираємо матеріали.
Крім того, у нас жінки почували себе захищеними, бо поряд з ними були і лікарі/-ки, і їхня родина. Ми всіляко підтримували партнерські пологи. Через це, думаю, у нас переважно не було складних ситуацій під час народження дитини. Також скажу, що така підтримка покращила стосунки між породіллями та персоналом. Ніхто не був готовий до війни, але ніхто й не знав, що Україна так згуртується.
Нещодавно до мене прийшла жінка, яка у нас народжувала два роки тому. Вона була в евакуації, а тепер повернулася, і поділилася враженнями. Казала, що кращої країни, ніж наша — немає. І в плані медичної допомоги, і в плані людяності. Можливо, треба було поїхати надовго і далеко, щоб це відчути. Багато жінок, що повернулися з-за кордону, ділилися враженнями, що такого ставлення медпрацівників/-ць, як у нас, вони не зустріли. Ні в Італії, ні в Австрії, ні в Німеччині.
Як зараз змінилася ситуація? Чи збільшилася кількість звернень вагітних та породіль?
Зараз ми вже повертаємося до звичного життя. На облік стає більше вагітних, приймаємо більше пологів. Але я не забуду дні — близько тижня після початку війни — як у нашому відділенні була така тиша, що аж страшно. Бо залишилися ті, хто лежав у нас в стаціонарі, і поодинокі випадки, коли хтось приїздив з інших регіонів, де велися активні бойові дії. Ми відновили наш сайт, де інформуємо, що забезпечені усіма потрібними ліками для пологів чи операцій. Важкий контингент хворих з акушерськими патологіями продовжує до нас приїздити з усієї країни.
Зараз ми вже повертаємося до звичного життя. На облік стає більше вагітних, приймаємо більше пологів. Але я не забуду дні — близько тижня після початку війни — як у нашому відділенні була така тиша, що аж страшно. Бо залишилися ті, хто лежав у нас в стаціонарі, і поодинокі випадки, коли хтось приїздив з інших регіонів, де велися активні бойові дії. Ми відновили наш сайт, де інформуємо, що забезпечені усіма потрібними ліками для пологів чи операцій. Важкий контингент хворих з акушерськими патологіями продовжує до нас приїздити з усієї країни.
Новонароджені дітки у боксах
Як надавалася допомога жінкам з інвалідністю у перші місяці війни?
Ми залишались на зв’язку зі всіма медзакладами України. Якщо була потреба когось перевезти, то перевозили до нас. Ми й до війни всю серйозну екстрагенітальну патологію брали на себе. І під час війни в нас багато перебувало жінок з інвалідністю. Інвалідністю не лише пов’язаною з опорно-руховим апаратом, а й із серцево-судинними захворюваннями, ревматоїдним артритом, цукровим діабетом. У нас є два відділення екстрагенітальної патології, тож вони й надавали допомогу. Також, якщо потрібно, ми могли консультувати телефоном.
Ми залишались на зв’язку зі всіма медзакладами України. Якщо була потреба когось перевезти, то перевозили до нас. Ми й до війни всю серйозну екстрагенітальну патологію брали на себе. І під час війни в нас багато перебувало жінок з інвалідністю. Інвалідністю не лише пов’язаною з опорно-руховим апаратом, а й із серцево-судинними захворюваннями, ревматоїдним артритом, цукровим діабетом. У нас є два відділення екстрагенітальної патології, тож вони й надавали допомогу. Також, якщо потрібно, ми могли консультувати телефоном.
На вашу думку, яким має бути пологовий, зважаючи на агресію країни-сусіда, яку ми будемо відчувати ще довго?
Мені, як і всім, хотілося б, щоб війна швидше закінчилася нашою перемогою. Але тепер вже зрозуміло, що потрібно мати укриття, які були б забезпечені усім необхідним для приймання пологів та інших оперативних втручань. Я завжди наводжу приклад Ізраїлю. У них є безпечні приміщення, підготовлені до прийому пологів, проведення операцій тощо. Я думаю, що й нам потрібно працювати у цьому напрямку. Хай воно не знадобиться, але щоб було підготовлено.
Що ви робите у цьому напрямку?
Адміністрація ІПАГу працює над поліпшенням умов в укриттях. Провели у підвальні приміщення постійну електроенергію. Зараз адміністрація видала наказ, згідно з яким сформовано бригади, які їздять у місцевості, де були випадки насильства (Буча, Гостомель, Ірпінь) для обстеження жінок та дітей. У цих бригадах є й психологи/-ні, тож допомога надається не лише фізична, але й психологічна. Якщо хтось потребує такої допомоги, можна звертатися за телефоном: 0 (44) 483-62-43.
Що б ви порадили тим, хто народжує в екстрених умовах?
Потрібно з кимось сконтактуватися. Звісно, бажано з медиком/-инею. Потрібно, щоб підтримка була хоча б телефоном. І це буде запорукою того, що жінка отримає вже хоч якусь допомогу. У нас були такі випадки, коли лікар консультував чоловіка телефоном і той приймав пологи, бо іншого виходу не було. Раніше в такі умови ми не потрапляли, тож треба було знайти швидке рішення.
Наскільки можливими для нашої країни є пологові центри, де головною є роль акушерів/-ок, і атмосфера ближча до домашніх пологів?
Такі центри вже є. У п’ятому пологовому будинку відкрито відділення, в якому пологи повністю веде акушер/-ка. Розумієте, це все потрібно і воно розвиватиметься й далі. Але як акушерка-гінекологиня з дуже великим стажем, скажу, що ми ще не доросли до домашніх пологів. Якби була можливість, щоб у разі домашніх пологів під будинком, де народжує жінка, чергував реанімобіль, то такі пологи я готова підтримати. Бо у випадку ускладнень, жінку швидко можуть доставити до лікарні, де їй нададуть допомогу. В іншому разі, думаю, ми ще не готові говорити про домашні пологи.
З 24 лютого в ІПАГ народилось 254 дитини та 8 двійнят.
Матеріал підготовлено у межах кампанії «Разом — за безпечні пологи!»
Мені, як і всім, хотілося б, щоб війна швидше закінчилася нашою перемогою. Але тепер вже зрозуміло, що потрібно мати укриття, які були б забезпечені усім необхідним для приймання пологів та інших оперативних втручань. Я завжди наводжу приклад Ізраїлю. У них є безпечні приміщення, підготовлені до прийому пологів, проведення операцій тощо. Я думаю, що й нам потрібно працювати у цьому напрямку. Хай воно не знадобиться, але щоб було підготовлено.
Що ви робите у цьому напрямку?
Адміністрація ІПАГу працює над поліпшенням умов в укриттях. Провели у підвальні приміщення постійну електроенергію. Зараз адміністрація видала наказ, згідно з яким сформовано бригади, які їздять у місцевості, де були випадки насильства (Буча, Гостомель, Ірпінь) для обстеження жінок та дітей. У цих бригадах є й психологи/-ні, тож допомога надається не лише фізична, але й психологічна. Якщо хтось потребує такої допомоги, можна звертатися за телефоном: 0 (44) 483-62-43.
Що б ви порадили тим, хто народжує в екстрених умовах?
Потрібно з кимось сконтактуватися. Звісно, бажано з медиком/-инею. Потрібно, щоб підтримка була хоча б телефоном. І це буде запорукою того, що жінка отримає вже хоч якусь допомогу. У нас були такі випадки, коли лікар консультував чоловіка телефоном і той приймав пологи, бо іншого виходу не було. Раніше в такі умови ми не потрапляли, тож треба було знайти швидке рішення.
Наскільки можливими для нашої країни є пологові центри, де головною є роль акушерів/-ок, і атмосфера ближча до домашніх пологів?
Такі центри вже є. У п’ятому пологовому будинку відкрито відділення, в якому пологи повністю веде акушер/-ка. Розумієте, це все потрібно і воно розвиватиметься й далі. Але як акушерка-гінекологиня з дуже великим стажем, скажу, що ми ще не доросли до домашніх пологів. Якби була можливість, щоб у разі домашніх пологів під будинком, де народжує жінка, чергував реанімобіль, то такі пологи я готова підтримати. Бо у випадку ускладнень, жінку швидко можуть доставити до лікарні, де їй нададуть допомогу. В іншому разі, думаю, ми ще не готові говорити про домашні пологи.
З 24 лютого в ІПАГ народилось 254 дитини та 8 двійнят.
Матеріал підготовлено у межах кампанії «Разом — за безпечні пологи!»
Поділитись у Facebook: